- Отримати посилання
- X
- Електронна пошта
- Інші додатки
- Отримати посилання
- X
- Електронна пошта
- Інші додатки
Нейробіологія «годувального рефлексу» та єдиний спосіб зупинити це назавжди
Кожна жінка хоча б раз у
житті ловила себе на моменті, коли рука сама тягнеться до холодильника або
коробки з цукерками, хоча шлунок абсолютно ситий. У цей момент часто виникає
почуття провини, розчарування в собі та думка: «У мене знову не
вистачило сили волі».
Проте сила волі тут
взагалі ні до чого.
Якщо бажання поїсти виникає саме тоді, коли ви нервуєте, хвилюєтеся,
переживаєте через гроші, стосунки, роботу чи майбутнє, то, швидше за все, ви
маєте справу не з голодом. Це спосіб, яким ваша нервова система намагається
впоратися зі стресом.
І поки ми боремося з їжею, справжня причина залишається непоміченою.

Механізм: Що відбувається в тілі під час тривоги?
З точки зору нашої
еволюційної біології, тривога - це сигнал: «Ми в небезпеці!».
1. Коли ви переживаєте
через гроші, стосунки, дедлайни чи думку інших людей, мозок сприймає це як
реальну загрозу життю. У кров викидаються гормони стресу - кортизол та
адреналін.
2. Тіло моментально
групується для боротьби або втечі. Стискаються щелепи, піднімаються плечі,
затискається живіт та таз, а дихання стає поверховим.
3. Психіка не може довго
перебувати в стані мобілізації - це занадто виснажливо. Мозку терміново
потрібен сигнал: «Все добре, загроза минула, можна розслабитися».
Чому саме їжа?
Чому мозок обирає саме
їжу як головний заспокійливий засіб?
По-перше, це найдавніший
інстинкт (з молока матері). Перший досвід безпеки, тепла та любові
новонароджена дитина отримує під час годування. У нашому несвідомому закріплена
фундаментальна спайка: «Коли я їм - я в безпеці, мене люблять і я
виживу».
По-друге, існує так
званий Біологічний сигнал розслаблення. У дикій природі хижак
або здобич ніколи не їдять під час погоні. Якщо істота починає жувати й
ковтати, для лімбічної системи це означає лише одне: «Погоня
закінчилася, ми в безпеці». Саме тому ми тягнемося до їжі так часто. Ми
просто хочему відчути це відчуття небезпеки, якого нам так не вистачає під час
тривоги.
Ну і звісно тут вмикається Швидкий
дофамін. Солодка, жирна або борошняна їжа стимулює миттєвий викид
нейромедіаторів задоволення. Вона працює як швидкий анальгетик для тривожної
нервової системи. А ми хіба не цього хочемо? Ну давайте чесно.
З цього можна зробити
головний висновок, що заїдання - це несвідома спроба вашого тіла повернутися з
стану «Бий або біжи» (симпатична нервова система) у стан «Відпочивай і
перетравлюй» (парасимпатична нервова система).
Тобто, ви їсте не тому,
що ви слабкі, а тому, що ваше тіло втомилося боліти від напруги й
панічно шукає розслаблення.
Як справитися з першопричиною
А тепер давайте
перейдемо до справи. Чому нас так тягне поїсти ми розібралися, тепер давайте
розбиремося, що робити в такій ситуації. Так хочеться щось запхнути собі в
рота, щоб трохи заспокоїтися і, водночас, так не хочеться цього робити.
Але намагатися
заборонити собі їсти в стані тривоги - це все одно, що відбирати рятувальний
круг у людини, яка тоне. Поки ви перебуваєте в затисненому, тривожному стані,
тіло завжди шукатиме спосіб врятуватися через їжу або інші стимулятори.
Щоб назавжди прибрати
емоційне переїдання, потрібно працювати не з холодильником, а з базовим
станом вашої нервової системи.
Я підготувала для вас
гайд, який допоможе:
- перестати
сварити себе за зриви та переїдання;
- навчитися
чути сигнали свого тіла;
- знімати
напругу до того, як захочеться відкрити холодильник;
- допомогти
собі заспокоїтися без їжі та жорстких заборон.
Головне, що вам треба
знати, що заїдання - це лише симптом того, що ваша нервова система
перевантажена гіперконтролем, страхами та спробами бути "правильною".
Як тільки ви змінюєте
свій базовий стан із тривожного дефіциту на тотальне тілесне
розслаблення та відчуття безпеки, проблема заїдання зникає сама по собі.
Вам більше не потрібно відбирати у себе їжу чи контролювати апетит - бо тілу
більше немає від чого рятуватися. Вона нарешті перебуває вдома, у безпеці та в
насолоді.
Коментарі
Дописати коментар